Розповідь про пологи або Спокійне та тихе народження

Кажуть, що перший раз страшно народжувати, бо не знаєш чого чекати, а другий – бо вже якраз знаєш. В нас вийшла зовсім інша історія – спокійна, тиха та дуже легка. Це історія про народження нашої донечки та дорогу до саме таких пологів, які я собі хотіла зараз. Тут буде багато я-речень та переживань, але ж і стаття не про теорію, а живий досвід :)

Підготовка до вагітності

З першою вагітністю я читала багато теорії. Навіть не так. Знала багато про діток, догляд за ними, розвиток, налагодження грудного вигодовування, носіння в слінгу. Дізналася про висаджування, вимушено познайомилась з протоколами ведення вагітності, бо мала конфлікт в ЖК. Про самі пологи читала про дихання, різні пози для народження і цікаві речі для наших просторів – народження у воду, лотосове народження, пологи вдома. Тобто якось так загалом, базові речі. Пологи були такими, якими були. Це наш досвід, з якого я в свій час багато винесла і тому набагато краще розуміла що мені потрібно зараз.

Хорошу теоретичну підготовку я собі зробила за час між вагітностями. Як мінімум тому, що це пов’язано з моєю роботою і консультації вагітних нікуди не пропадали. Цього разу мені було важливо подружитися з розумінням та відчуттям свого тіла. Пологи – то ж природній та інстинктивний процес, але в якийсь момент хтось чомусь вирішив, що жінкою потрібно керувати. Так ось – вона знає як це робити. Ніхто не скасовує хороші курси, в наших реаліях вони дуже важливі. Тільки ще до теорії треба додати дружбу з собою ) Тому друга вагітність для мене була саме про це. Інтуїтивне харчування, постійний сон, багато свіжого повітря та простих речей, які приносили щастя. Як результат – хороший настрій останні тижні, спокій та впевненість в процесі. Навіть якщо щось піде не так.

Останні тижні перед пологами

Збиратися в пологовий мені було лінь. Тягнула з тим до останнього, бо знала, що ще не час. Зате постійно щось прибирала вдома, складала шафи, викидала барахло старі речі. От скажіть чесно, хто так не гніздувався перед пологами?) Всім хочеться гарної та затишної хатинки для маляти :)
Потім в один день сіла та написала план пологів. На наступний подумала і все-таки вибрала лікаря. На третій день поїхала знайомитись. Я дуууже довго читала відгуки про всіх, зважувала всі можливі моменти, щоб знайти отак заочно людину, з якою мені буде комфортно. Леськів Віра Дмитрівна – вже старша жіночка, дуже спокійна, уважна та пояснююча. Ми з нею гарно поговорили, все узгодили і мені залишилось хіба чекати пологів.
А вони все не приходили та не приходили. Мала тверде переконання, що народжу у вересні й ніяк не могла дочекатись. Почала переживати за 40+ тижнів, вже маючи такий досвід зі старшим. Зрозуміла, що займаюсь дурницями і роблю тільки гірше. Відклала роботу і виділила весь час лише на дім та сина. Прогулянки, читання книг, різні ігри. Сиділа та малювала картину в час денного сну. Одним словом, активно домовлялась зі своєю головою, що треба відпочити. А ночами передихувала нормальні такі тренувальні перейми, що кожного разу думала про початок. Тільки він прийшов по своєму :)

Початок пологів

За день до того ми поїхали з друзями на природу. Дві вагітні подруги, двоє дітей одного віку, двоє схожих татів. Чоловіки на кожні наші “охи” та “ахи” від ям на дорозі жартували, чи не пора вертатись) Ми гарно відпочили і ввечері потомлені приїхали додому. Я вкладала Богдана спати з якимось дивним для мене розумінням, що варто добре відпочити. Син трохи по мені товкся, бо вдень майже не спав, але я дрімала та тихо його погладжувала.
Серед ночі відкрила очі, бо відчула перейми. Тільки цього разу вони були з ниючим болем внизу живота. Почала засікати. Ліниво так йшло – кожні двадцять хвилин. Дрімаю собі в проміжках, іноді щось листаю в телефоні, коли спати не хочеться. Інтервал зменшився до 10 хвилин і я зрозуміла, що цього разу вже нічого не пройде. Трохи почало трусити, я встала і пішла на кухню попити води. І тут раптово розумію, що інтервал став зовсім маленьким – десь 1,5-2 хвилини. Я дуже розгубилася і не розуміла, що відбувається. Це дуже маленький інтервал і можна не встигнути вже зовсім нікуди. Але я себе почувала нормальною людиною! Прийшла перейма – спокійно продихала – далі ходжу, ніби і не пологи. Перший раз мене все боліло весь час і я ледве ходила, а тут щось отаке… Ще й не проходить.

Перейми вночі виглядали отак. Потім ми вже не засікали

Кажу мамі, що на роботу вона точно сьогодні не поїде. Підіймаю чоловіка, щоб встиг попити кави. Дзвоню своєму татові, щоб йшов за машиною (три хвилини їзди до чоловікових батьків). Переодягатись з переймами ще те заняття!
Їхати нам недалеко, хвилин 10, але я встигаю з особливим теплом згадати всіх робочих, які не долатали ями на дорозі. На вулиці починає сіріти, коли ми заходимо в приймальне відділення. Ідеальна тиша, а чергова пані, на диво, активна. Я б на її місці точно хотіла спати)
Ось тут стає цікаво уважно порівнювати різні розповіді з Батальної, бо таке враження, що кожна жінка була в різних пологових. Комусь кажуть купити пакет ліків на пологи, комусь набір для огляду. Одного тата не пускають на пологи без переодягання, іншому ж достатньо бахіл. Хтось платить гроші за якісь ліки, а інших лише просять 10 грн на шприц. Таких моментів на кожному кроці. Взагалі без поняття від чого то залежить, бо навіть на тій самій зміні в жінок різний досвід.
Одним словом, з нас взяли 25 грн на набір для огляду і чергова лікар втішила мене розкриттям 6 см. Я під сміх чоловіка щасливо протанцювала і ми швидко переодягнулись та пішли заповнювати папери. Чергова пробувала в мене щось запитувати, я їй культурно пояснила, що все є в обмінці, решту знає чоловік, а вже тоді питати мене. Хоча правду кажучи, далі себе чудово почувала навіть на переймах. Цього разу разом з продихуванням гарно допомагали махи та випади ногами. Колоритно, мабуть, збоку виглядало.

Пологовий зал та відсутність лікарів

Відкриття десь 7 сантиметрів. Самопочуття чудове)

Десь перед 7:00 нас завели в родзал та залишили самих. Санітарка побідкалась, що ми без постелі, а в них вільної нема і пішла щось шукати. Чоловік попрямував в аптеку аж за трьома ампулами (страшний список ліків – лідокаїн, окситоцин на третій період та ще щось) та парою пеленок. Я встигла зробити декілька фото, ввімкнути собі музику та знайти душ. На переймах – ідеальна річ! Дуже рекомендую, в мене больові відчуття майже пропадали.

В лікарів був ранок, нарада та ще якісь дрібні питання, тому нас ніхто не  рухав. Чоловік бурчав як так можна залишати породіллю, а я відповідала, що вони зараз не потрібні, а фінальний момент не пропустять. Мені ця відсутність  будь-кого була ідеальною  Десь за хвилин двадцять прийшла акушерка з питанням “як ми?” і проханням покликати, коли захочеться в туалет. Потім знову навідалася і попросила глянути розкриття. Так на тому ліжку я і залишилась. Було зручно лежати на боці, тихо продихувати перейму і щоб ніхто не рухав.
Все було досить терпимо та гарно, але інтервали стали більшими і нам запропонували походити, тільки ще раз глянуть розкриття. Віра Дмитрівна сказала, що майже 10 см і запропонувала пробити води. Ще пожартувала, чи я їх в душі не загубила:) ми дали згоду і потім я злізла з ліжка.
Почало ставати людно – лікар, акушерка, інтерн(?), неонатолог. Вони щось собі балакали між собою і нас зовсім не рухали. Тільки просили потерпіти і нагадували що ще зовсім трішки.

Пологовий зал справді гарний та сучасний

А потім почався “фестиваль”. В досить доброму сенсі того слова. Мене повернули на ліжко, підняли спинку вертикально (не знаю чи то був максимум, але мені підійшло) і пильнували фінальні потуги. Ось тут я зрозуміла, ЯК можна спати в тих перервах. Мене просто виключало і повертало назад перед початком потуги. Акушерка чомусь постійно намагалася мене в перервах розговорити і просила не спати, а я не розуміла нащо вона мене відволікає. Мені не заважали ні світло, ні балачки, ні зайві коментарі до мене. Сплю-потуга-слухаю поради по процесу-далі сплю. Не скажу, що за одну потугу, але за надцять і трохи злості маленька дівчинка опинилась в мами на животі. Тут певно прилетів “привіт” від не до кінця закритого діастазу, бо не все добре мені виходило.

Тепловий ланцюжок та різні дрібні моменти

Як тільки дівчатко народилося, я вже могла до всіх і поговорити, і посміхнутися, і жартувати. Пуповина відпульсувала швидко, її перерізали. Плацента за декілька хвилин та одну потугу вийшла легко сама і вже тоді вкололи щось кровоспинне. Тому третій період вийшов і не активний, і не пасивний. Щось середнє за моїм розумінням. Зашили маленьку тріщинку, але вона зовсім не заважала одразу сидіти.

Неонатолог щось почала розповідати за ГВ і спитала скільки я годувала старшого. Вся бригада здивовано переглянулась від відповіді (всього то два роки) і мені сказали “що я і так все знаю”. Та все одно встигли розповісти про мегасувору дієту годуючої мами і що то дуже серйозно. Угу, вже проходили.
От тепловий ланцюжок наламали. Маля протерли легко на мені, а через півгодини акушерка дуже почала наполягати на зважуванні та мірянні, бо після ночі в неї багато паперів. Ми дозволили, щоб нас пошвидше залишили в спокої.
Спокій затягнувся на п’ять з хвостиком годин, бо не було вільних палат. Ми гризли сухофрукти, горіхи, жартували, обговорювали кожен куточок родзалу і навіть дрімали по черзі. Вже після 16:00 нас нарешті перевели у світлу двомісну палату, де ми продовжили радіти нашій дівчинці.
Що написати в підсумку? Все насправді вийшло дуже легко і цього разу залишило реальне розуміння та бажання, що ТАК можна і ще раз. Чого всім і бажаю!)