Право бути мамою: частина про маму

Я найзвичайнісінька мама, яких тисячі: годування, вдягання, догляд, крики, зуби, перші досягнення, радості і печалі. Я люблю свою дитину та бажаю їй щастя. Теж звичайне середньостатистичне твердження. Та в тій погоні за щастям мами, трапляється, забувають за саму дитину і придумують за неї,  яким те щастя має бути, як виглядати та як його досягнути. Під цим словом я зараз маю на увазі дуже багато всього різного та специфічного. Давайте я почну трохи інакше і буде зрозуміло про що мова.
Перший місяць життя, в малечі почав боліти животик, мучити гази та коліки. Дитинка плаче, кричить, хоче маминого тепла та турботи. А давайте замість природніх способів – пригорнути, поносити, зігріти (та хоч і тією пеленкою!) – ми будемо в дитину заливати купу всіляких засобів і чим сильніше, тим краще. Перші серйозні турботи – це сильне випробовування для маминих нервів, я це проходила і переживала та проживала далеко не найкращим способом. Але будь-які медичні препарати не є чарівною паличкою, яка в одну мить зніме біль, зупинить плачі і принесе полегшення нервам дорослих, їм теж потрібний час на дію. То що краще: поносити дитину животиком до животика чи давати гору препаратів?
Зараз у багатьох батьків з’являється бажання не просто возик тягати, а бути ближчими до дитини та вільнішими у світі – носити своє маля на собі. Все б чудово і гарно, але ж ні, нащо цікавитися правильним носінням, давайте запхаємо дитину в кенгуру і гордо гулятимемо з нею по місту. Я кожного дня бачу оголошення про пошук цих девайсів, а коментарі про їхню шкідливість просто ігноряться.
Сюди ж ходунки. Коли кажеш, що то зло і не можна, з тебе, в кращому випадку, сміються, і відповідають, що без них не уявляють свого життя. Так, дійсно зручно: посадив дитину і не треба постійно за нею ходити та пильнувати, щоб не впала десь, де небезпечно. А те, що з хребтом потім проблеми, так це генетика, всі в родині такі.
Дитина в місяць не триває голову, в шість не сіла, в сім не поповзла, в рік не пішла. До якого лікаря бігти, який масаж зробити, а давайте підпирати подушками і водити рушником. Люди, нащо??? Та почитайте врешті-решт норми розвитку і доки дитина може цього НЕ робити. Будь-які рухи – це складний процес, який включає кістки, м’язи та нервову систему. Поки ці три компоненти не дозріють до певної дії, дитина її не робитиме, скільки не показувати чи помагати. І плювати, що в сусідів вже бігає, а наш тільки вставати навчився, це означає, що йому добре так, як є, не швидше і не пізніше.
У вигодовуванні (неважливо ШВ чи ГВ) я багато на що дивлюся крізь пальці, підпадає плюс-мінус під норму, дитина сприймає добре – нехай. Але ніяк і ніколи не зрозумію нащо в 3 місяці давати яблуко – ми ж не в Союзі, де мамі швидко-швидко треба було дитину в яслі, а самій на роботу; нащо добровільно з ГВ переводити на суміш. Та догодуйте хоч до року. Хочете в рік відлучати? Гаразд, ваше право, але це вже доволі доросла дитина, давайте звичайні каші, сирочки, варіть зупки, печіть овочі чи м’ясо. Ах, нема часу, так тяжко і довго? Цицьку в зуби і мовчки годуємо далі.
Дитина не хоче прикорму? Угу, давайте відкриємо їй рота і силою залиємо/запхаємо їжу. Нехай потім в три роки буде відраза до їжі, це ж буде потім і «звідки воно взялося?», а зараз норма по кашах та овочах має бути виконана.
Маля захворіло, висипало чи ще щось на медичну тему. Хммм… давайте пошукаємо лікування в мамських групах, там точно знають, що з моєю дитиною, поставлять діагноз і призначать лікування. Бажано побільше і з антибіотиками від температури.
Ми чудово навчилися вибирати в інтернеті одяг, меблі, подорожі та навіть тих же лікарів. Але чомусь маючи неймовірний доступ до інформації, ми іноді робимо з дітьми невідомо що. Модератор однієї з батьківських спільнот каже фразу про те, що кожна мама може знущатися над своєю дитиною, як хоче. Це вислів з гірким сарказмом, що мудрість в чужу голову не покладеш, особливо, коли її не шукають. Мами, відкрийте будь ласка очі, витягніть корки з вух та розімкніть вуста запитати трохи більше про розвиток малюка. Діти не можуть суперечити, вони мовчки, а іноді з криками, зносять усі знущання і далі продовжують щиро та легко любити маму, бо вона найдорожча та найрідніша. А потім виростають і… Що далі залежить тільки мами.