Наша геть «неправильна» історія висаджування

Якось ми гуляли з бабусею центром та вговорилися зайти в один магазинчик з одягом. Смурф крутився, капризував і вибирався з ерго. В результаті свого досягнув і сів на пуф, а я вирішила відразу заглянути до підгузника. Сухий! «Все ясно» – подумала я і пішла питати за туалет. Нам показали та пропустили, але Смурф в кращих традиціях забойкотував громадську власність та білий горщик (на той момент ніяк не хотів пісяти в незнайомих місцях і все). «А скільки йому?» – питає продавчиня, поки ми вертаємо на місце підгузник та колготи. –«Рік». «І що? Він отак пісяє? Моєму внуку 1,5 роки і він навіть не думає робити щось поза підгузником» – «Ми з півроку вдома вдягаємо тільки штанці, намагаємось ловити, показувати куди треба пісяти, потихенько зараз вдається і він не хоче нічого робити в памперс» – починає пояснювати бабуся. «Та нащо ви мучите дитину» – вклинюється інша продавець – «вони до двох років не можуть контролювати позивів, то тільки нервувати дітей та самим час витрачати. Почитайте літературу, якщо не знаєте» – авторитетно завершує жіночка. «А ми теж в пеленках ходили до двох років?»- делікатно запитую я. Пауза. Нема відповіді, тільки знизування плечима і такий собі оціночно-зневажливий погляд. Понеслось… Нас офіційно записали в список ненормальних, які понабиралися новомодних віянь та мордують дітей. Переважно з чимось таким в людей асоціюється висаджування та й не тільки воно, а будь-що інше з природного батьківства.
 
Коротко про ази
Можна подискутувати, чи в нас доречне саме слово «висаджування», бо починали ми пізно, в півроку, коли всі природні сигнали вже згасають. Але, з іншої сторони, зараз багато вдається, я реагую на Смурфову поведінку, а він, в свою чергу, щось та й намагається мені показувати, а іноді й допомагати. Ми переважно розуміємо один одного і це тішить. З цим в нас вже є свої кумедні історії, як ось витирання хлопчиком калюжі за собою чим попалося під руки (не повезло моїй футболці). Показати комусь, що річна дитина таке робить, то б сказали, що я мать-єхидна, але малеча дуже добре повторює те, що бачить навколо, тому Смурф полірує підлогу, складає баняки та навіть дуже активно пробує чистити зуби.

Висаджування – це не про привчання до горщика чи економію підгузників, це про чистоту дитини та її природну гігієну. Малюки вже з самого народження подають сигнали, що вони хочуть в туалет і одразу це й роблять, а мами можуть відгукуватися на звичну потребу або просто змінювати підгузник. Не вірите? Давайте разом згадаємо.

По Смурфу в перші місяці було дуже добре видно, коли він хотів какати:  він починав не сильно плакати, підгинати ніжки, махати ними, кряхтіти, часто навіть червонів. Це для дорослого звичне та автоматичне напруження м’язів, а для дитини – велика-превелика робота, до якої малюки незвиклі і тому голосно протестують. Пригадуєте в своїх малеч? Така поведінка є абсолютно нормальна

і не має жодного зв’язку з болями в животику, його роботою та всякими болячками, як можуть іноді стверджувати педіатри чи деякі бабусі. В мого хлопчика плачі на «велику справу» минули десь в три-чотири місяці, натомість він почав гарчати. Серйозно. Як хороший дворовий пес, який почув чужого чи сусідського кота. Тільки я розуміла його наміри вже в процесі і ніколи не встигала до ванни. В півроку гарчання почало пропадати  і я досі не можу свого хлопця зловити на ту справу, але про це згодом.

Десь схоже є і з пісянням. Діти махають руками-ногами, можуть крутитися та багато іншого робити, показуючи, що хочуть в туалет. Це зараз я мудра та витягую з пам’яті правильні картинки, а тоді нічого такого не розуміла та й сил, чесно кажучи, ще не дуже було.

Перші спроби
В моїй голові ніяк не хотіла вкладатися картинка з дворічками, а іноді й трирічками, які ще досі ходять в підгузнику. Якщо подивитися на різні упаковки, то там вказана вага до 25 кг. Мені трохи моторошно від таких цифр і такий підхід ніяк не влаштовувало.

Були свої але. Попри ніби-то велику налаштованість, мені було страшно зняти того підгузника, бо здавалося, що малюк пісяє постійно. Так, цей міф мене не оминув, але 8-10 важких памперсів за день сприяли таким думкам :) Нам допомогло спекотне літо. Температура вище 30 градусів з підгузником не поєднувалася, то я знайшла в магазинах найменші трусики, купили одноразові пеленки та ми почали їздити.

В першу спробу я переодягнула малого три рази за півгодини і мій ентузіазм злегка вщух. Щоб почати хоч щось помічати та розуміти, ми гуляли не дуже далеко, часто на сон, щоб можна було вернутися швидко додому, якщо змінний одяг завершиться. Як виявилося, можна було пройтися 20-30-40 хвилин, якщо Смурф заснув, а опісля швиденько висадити і хлопчик за звичкою робив свою справу. Я знімала підгузник дуже поступово: спочатку від прокидання до першого ранкового сну, який приходив десь за годину, бо переживала, що одразу після прокидання буде калюжа. Потім пригадала, що уві сні діти не пісяють, а майже просинаються для цього і перестала вдягати памперс на ранковий сон. Потім іноді в обід, а найдовше трималися вечірні вдягання, бо Смурф багато пісяв, а зловити його в той період виходило дуже рідко. Всі приходили додому після роботи, в дитини багато емоцій та радості – ось і нульовий результат.

Потім до нас швидко прийшла холодна осінь, ми гуляли десь по годині, а вдома вирішили зняти підгузник повністю. В нас з’явилося багато домашніх штанів, які я тільки встигала змінювати спочатку, зате годинну прогулянку Смурф терпів легко та пісяв вже вдома у ванні. Іноді бували ситуації, що він до двох годин спокійно витримував, а потім роби вееелику калюжу) Коли я зрозуміла, що мій хлопчик ходить в туалет десь щопівгодини і плюс-мінус відстежувала проміжки, мої успіхи збільшилися до 60%, це вже було багато і одна маленька перемога.

Майже на Новий Рік з’явилася ще одна новизна, яку я спочатку не зрозуміла, а потім зраділа: декілька разів Смурф прокидався о 6тій, дуже сонний бавився десь сорок хвилин і далі йшов досипати, але підгузник з ночі був сухий! Я почала з ним вставати 4-6 година, залежно від крутінь, та йшла до ванни. Син робив свої справи і ми міцно досипали до ранку. Так, звільнивши себе від зайвого, діти сплять краще, а під час нічного сну пісяють переважно 1-2 рази, то не так страшно. До речі, той період тривав недовго, Смурф зараз спить цілу ніч, а «аварії», коли дуже турбують зуби і сон неспокійний, та тоді вгадати туалетну потребу ніяк не можу.

Що є зараз?
Смурфу рік і три місяці. Для прогулянки біля дому я вдягаю своєму хлопчику звичайні штани та білизну та беру з собою запасну пару, вже давно тепло і нестрашно, якщо одяг намокне. До слова, ніколи запас не використовувала. Прокол вже вдома після приходу був, а на вулиці ніколи. Я наважилася зняти підгузник на ніч і просто постелила пеленку під покривало, теж було страшно це зробити. В результаті тепер йде один підгузник на декілька днів і я думаю нащо купила ще цілих сто штук. Стало трохи легше з вдяганням дитини (іноді), виявилося, що частина істерик була саме через підгузник. Смурф відвик від нього та не любить вдягати памперс, коли бачить – одразу втікає. Логіка моєї дитина проста та доступна: мокрі штани одразу знімаються та стає комфортно, а підгузник – ні, значить треба його уникати. Не зважаючи на пізній початок висаджування, я бачу, коли мій хлопчик хоче в туалет: 1) він починає тягнути штани; 2) підходить до мене і скаче (цікава така ознака в нього), 3) може взяти за руку та підвести до дверей ванни (рідко); 4) питаю «йдем пісяти?», може піти зі мною до ванни (теж не часто). Що точно Смурф вміє зробити дуже добре, це привести мене вже до готової калюжі :)

В нас бувають різні дні: іноді я витираю калюжу за калюжею, а іноді пригадую коли востаннє це робила. Ставлюся до цього спокійно, підлога не страждає, тряпки та запасний одяг завжди вдома є. Так, нема класичного, коли дитина підходить та каже словами, але він мало слів говорить, бо такий вік, наше розуміння орієнтоване на моє вміння зрозуміти та відчути і вже трохи на сигнали дитини. Є і нюанси: ходити по-великому культурно Смурф не хоче ніяк, висаджувальну позу ми давно замінили стоянням (в хлопчиків свої радості), горщик він так і не визнає, накладку на унітаз теж. Навіть якщо я здогадуюся, що пора та посаджу на горщик, то результат вийде нульовим, а буде успішним через 5 хвилин в штани. Мене то не особливо напружує, але хочеться ж завжди більше.

В нас не є якийсь неймовірно фантастичний результат, знаю мам, які в цьому віці давно забули слово “підгузник”, а хтось їх взагалі не використовував, але особисто мене в нашій історії все влаштовує).

Ще декілька практичних моментів) З висаджуванням стали зовсім незручні бодіки, хіба влітку просто замість маєчки та шортів, а так постійно защіпати чи розщіпати так собі. Мені, на диво, добре з комбінезонами, але швидко даю собі раду, а от гудзики між ніжками – це тихе знущання зараз, особливо з активним тодлером. Добре мати домашній одяг – шорти, легінси чи штани – який просто викинеться. Його варто брати меншого розміру, тоді він не злітає з дупці, всі ж штанята в тому віці розраховані ще на підгузник, тому ми активно використовуємо розмір 6-9 місяців.

Які переваги і зручності?
√ Це природно та корисно
√ Чудова профілактика всім попрілостям та пелюшковим дерматитам
√ Мама з дитиною ще більше вчаться розуміти один одного
√ Відсутні проблеми в майбутньому з привчанням до горщика
√ Екологію ніхто не відміняв, хоча про це я і не думала на той час
√ Економія грошей. Цей аргумент вважають основним, але він насправді останній. Так, дитячі гроші йдуть тепер корисно на басейн та різне цікаве.

Для чого це все мені?
Якщо ви раптом подумали, що я ненавиджу підгузники та вважаю, що всі мають перестати ними користуватися, то сильно помилилися. Я завжди за вибір для мами та найбільш природній та можливий баланс для неї та дитини. Зараз є такий великі можливості всього – памперси, багаторазові памперси, природне пеленання, тренувальні трусики. Якщо вам зручно саме одноразові підгузники – значить такий ваш вибір і це нормально. Як виявилося, мені в задоволення дещо інше і я не витрачаю на це весь час, як може виглядати, мій побут не змінився взагалі. Я варю їсти, прибираю, гуляю зі Смурфом, веду блог, складаю плани та проекти і разом з тим виділяю по декілька хвилин на похід з дитиною до туалету. Мені зручно. Якщо маєте когось, хто сумнівається чи переживає – дайте почитати цю статтю, раптом стане легше :)