Ми дуже любимо бути правими та переконувати в цьому інших

Вчора в Батьківстві було дуже весело, а зранку читати пост на 400+ коментарів натхнення вже не було. В чому суть? Черговий розбір, хто правий і мудріший, а хто дурний і робить геть не так. Комусь надоїло читати про тривале ГВ, спільний сон, висаджування з раннього віку, розмови про педіатрів (якось вони сюди не дуже вписуються), порадили Комаровського та французьке виховання.
В нас трохи дивне суспільство: ми хочемо робити так, як вважаємо за потрібне, але чомусь категорично не визнаємо цього права за іншими. «Не лізьте до мене з порадами» – кричимо навколишнім та активно розповідаємо їм же як правильно жити. Правильно з чиєї точки зору? Звісно що нашої, вона ж най-най-найправильніша. Так виходить, що є або чорне, або біле, а проміжні варіанти ніби зникають та не мають права на існування. «Життя красиве, коли кольорове» казав Скрябін і стільки мудрості в цих словах, стільки самого життя, що важко пояснити, можна тільки відчути та зрозуміти самому.
В мене дуже багато знайомих мам і в них настільки по-різному комбінуються оті перелічені варіанти, що кожний випадок свій та унікальний. Хтось відлучає в рік, але присвячує весь час дітям; хтось на штучному вигодовуванні, але носить дитину в слінгу і буде носити, поки спина витримує; в когось ГВ, спільний сон, слінг, але він ніколи не чув про висаджування; дехто гуляє з возиком, блендерить їжу, але успішно висаджує з 1,5 місяці; в когось всього по трохи, наскільки вистачає сил. Знаєте, що їй всіх об’єднує? Вони мами! Мами, які намагаються знайти середнє арифметичне між турботою про дитину, бажанням дати їй усе найкраще та піклування про себе, свій комфорт та поповнення сил. І що, ми будемо визначати, що хтось з них гірший або кращий за критерієм «це робить,а це ні»? Звучить доволі смішно, але дискусії з таким присмаком читаю мало не щодня.
Знаєте, чому всіляко намагаються підтримувати ГВ? Крім користі і т.д. Бо це значно простіше. Прокидатися вночі, коли дитина вже починає плакати, гріти чайник, визначати температуру, робити суміш (а дитина ж то плаче) і йти її годувати. Чарівна перспектива. Мами, в яких було ГВ після ШВ, дуже добре зрозуміють ці рядки. Так, діти на сумішах часто чудово сплять усю ніч, але не всі, далеко не всі. Є мами, які свідомо переводять дітей на суміш, так пишіть про це прямим текстом, коли задаєте якесь питання і половина коментарів відпаде сама по собі.
Чому так радять спільний сон? Багато маленьких дітей сплять тривожно. Не буду вдаватися зараз в деталі пологів та наслідків певних дій чи просто фізіології сну, але прокидають вони дуже часто. І що робити мамі, гуляти до ліжечка і назад усю ніч? В Смурфа, наприклад, зараз період чергового зуба і він з плачами може будитися кожні 40-60 хвилин. Серйозно? Носити дитину постійно в ліжечко? Вже побігла. Я дуже люблю на півночі його відкласти, розкинутися зірочкою та солодко спати, але точно не зараз.
Висаджування? Мені завжди дуже смішно, коли я читаю, що дитина до 2 років не може сказати, що хоче в туалет. Одне єдине питання: ми в пеленках теж ходити до 2-3 років? Ні? Значить наші мами вміли навчити та зловити, а ми – покоління підгузників і вже можемо вибирати, що нам зручніше. До речі, в красиві історії про те, як дитина в один чудовий день сіла сама на горщик і почала туди ходити, я не вірю.
Чому так люблять педагогічний прикорм? Якщо Ви любите багато готувати – не проблема, але є мами, які не хочуть півдня проводити на кухні, переживати чи достатньо дитина з’їдає каші в грамах та постійно шукати свіже та домашнє окремо для неї. Простіше дати трішки зі своєї тарілки та одразу зрозуміти, чи дитині смакує, а за день-другий – чи нема алергії. Вам подобається процес? Та на здоров’я)
Ще раз, для розуміння: наявність чи відсутність кожного з цих пунктів не означає, що мама чимось ліпша чи гірша, це показує, що їй так ЗРУЧНО, і коли інша мама скаржиться, то вона зі свого досвіду радить, що можна так спробувати і може бути легше.
Є речі, які я категорично не приймаю, не розумію та робити не буду: переводити дитину на суміш без потреби, давати проплакатися, не брати на руки, коли їй цього треба. Про французьке виховання можна почитати для загального розвитку і співставлення зі своєю системою цінностей. Воно точно не для мене і ніколи таким не буде. Але також не буду тикати в знайому маму, чого ж то вона дитину не бере на руки та не заспокоює. Так, десь всередині мені буде все тьохкати та бунтувати, але максимум, що зроблю – делікатно пораджу. Все. Це чуже життя, чужа реальність і там не буде все відбуватися так, як мені хочеться. А як змінювати ситуацію? Розповідати про свої погляди, про альтернативу, проводити просвітницьку роботу, показувати приклад. Людині має самій в голові тренькнути, що варто щось змінити і тоді буде якась користь. Це як насильно привести людину до психолога та сказати, що їй до нього треба. Ну привели, ну сіли. А роботи нема, бо клієнт не відчуває потреби. Так і тут. Це дуже тяжка і довга праця, але краще так, ніж розпалювати холівари з агресивними коментарями. До речі, підкину трохи палок у вогонь: дуже часто нарікають на те ж слінгоносіння чи довге ГВ, але ви коли-небудь бачили, щоб слінгомама писала, що возик – то зло чи  ШВ – знущання над дитиною? От-от.

Живіть кольорово та насолоджуйтесь цим!