Булінг. Що робити?

Пригадуєте шкільні часи, коли однокласники обирали собі жертву та всіляко знущалися над нею? Могли ображати словами, штовхати, робити неприємні речі чи навіть бити. Сьогодні це називається словом «булінг» та дуже часто зустрічається в шкільному (і не тільки!) середовищі. Булінг має систематичний характер, є принизливим стосовно конкретної людини чи групи людей та передбачає знущання, цькування та залякування.

Що таке булінг?

Булінг ( походить від англійського to bull – переслідувати) – образлива агресивна поведінка стосовно одного з членів колективу зі сторони інших його учасників. На відміну від конфлікту, у випадку булінгу дитина не може себе захистити, оскільки є слабшою (фізично, психологічно чи соціально) від нападників.

Зазвичай, ми говоримо про булінг у шкільному середовищі, про те його ознаки можна знайти у будь-якому колективі – в дитячому садку, університеті чи професійній спільноті. Також переслідування не обов’язково можуть відбуватися в системі «діти-діти», часто ми стикаємося з випадками, коли дорослі цькують дітей.

Великою проблемою є те, що культура приниження є міцно вкоріненою в нашому суспільстві. Вчителі чи батьки у школах принижують дитину через нездані «добровільні» пожертви. Те ж саме може відбуватися і у дитячому садку. Тренери на змаганнях кричать через програш. Вчителі кричать дітям, що вони дебіли та не можуть запам’ятати матеріал. Діти рідко про це говорять. По-перше, бояться, що батьки сваритимуться, по-друге, іноді так звикають до таких фраз, що перестають вважати їх особливими. Іноді самі ж батьки постійно принижують дітей вдома і тому для останніх це стає нормою життя. Це все мова лише про дітей. Випадків приниження у дорослому житті ми можемо навести безліч. Усі вони пов’язані з психологічним тиском та залякуваннями. Тому ця проблема є набагато ширшою ніж нам здається, але з випадками булінгу дитина може зустрітися вже у кількарічному віці.

Чим відрізняється булінг?

При сварці чи конфлікті ситуація є одиничною. Питання вирішилося, обговорення завершилося і учасники більше до нього не повертаються. Булінг же має систематичний характер. Для нього характерне психологічне чи/та фізичне насилля. Висміювання, залякування, приниження, знецінення, негативне обговорення дитини з іншими дітьми чи дорослими. У шкільному віці діти можуть псувати речі, відбирати їх, вимагати гроші, примушувати до принизливих дій. Також діти полюбляють знімати це все на відео та ділитися в соціальних мережах, таким чином продовжуючи приниження.

Завжди є троє учасників у ситуації булінгу: агресори, ті, кого переслідують, та ті, хто просто спостерігає. Так, спостереження та відсутність дій щодо завершення булінгу перетворює іншу дитину чи дорослого на учасника. За даними сайту stopbullying.com.ua 44% дітей спостерігали за булінгом, але не вдавалися до жодних дій, тому що їм було страшно за себе. Часто такі спостерігачі теж є в певній мірі слабшими за інших та можуть стати жертвами, тому така потенційна можливість тримає їх на відстані. При подальшій роботі з ситуацією, допомоги потребують всі три сторони.

У ситуацію булінгу може опинитися будь-яка дитина. Якщо вам здається, що з вашою дитиною таке ніколи не трапиться, то зазначу, що 40% дітей приховують випадки булінгу щодо себе. Майже половина. Якщо ж врахувати, що такі ситуації можуть трапитися ще у кількарічному віці, то варто бути готовим та знати алгоритм дій. Булінг негативно впливає і на фізичне, і на психічне здоров’я особистості.

Приклади булінгу з реального життя

Булінг у дитячому садку. Вихователі виділяють дитину за певною ознакою відмінності від інших (часто – притягнутою «за вуха») та починають розповідати батькам, що педагоги попри свій прекрасний досвід не справляються з дитиною,   їхній дитині потрібне обстеження, спеціалізована група, в іншому випадку вона повноцінно не розвиватиметься. Часто ж виявляється, що «кваліфіковані» працівники кричать на дітей, можуть навіть вдарити або принижують словесно. Продовженням цієї ситуації може бути об’єднання вихователів з деякими батьками, дітей яких нібито побили чи скривдили.

Варіант №2. Коли батьки відмовляються здавати благодійні внески на все. Тут проти дитини виступають єдиним фронтом – і вихователі, й інші батьки, які слухняно здають «це ж для наших діточок». Пишуть колективні заяви, що дитина не вписується у колектив, всіх залякує, б’є чи агресивно поводиться. Коли дорослі люди об’єднуються проти маленької беззахисної дитини – це страшно. Ще страшніше, що вони вважають свої дії цілком правильними.

Булінг у школі має безліч варіантів. Якщо говорити про взаємодію дітей, то їм не потрібно особливої причини, щоб почати приниження будь-якого з однокласників. Досі їздиш машинками – тю, малявка! Не маєш рюкзака з супергероями – бомж. Не можеш дати здачі – слабак. Часто у ситуацію булінг потрапляє дитина, яка є фізично чи психологічно слабша за однолітків. У другому випадку причиною може бути стрес, тривала хвороба чи відсутність уваги та підтримки батьків.

Якщо говорити про булінг зі сторони вчителів та батьків інших дітей, то причиною теж часто є відмова батьків здавати гроші у шкільний фонд. Будь-які пропозиції щодо запиту на фінансування, подання проектів до громадського бюджету чи запитання «а для чого це нам взагалі?» відображається на дитині. Інші батьки транслюють своє ставлення дітям і булінг починається зі всіх сторін – не взяли на екскурсію, залишили чергувати вже третій раз на тиждень, не запросили на святкування чи демонстративно посадили дитину дивитися, як інші їдять. Однокласники теж дошкуляють всіма силами. Вони ж роблять, як батьки, значить правильно. 

Що робити? Частина про дитину

Насамперед варто помітити зміни в поведінці дитина. Вона може стати більш замкнута, не хоче гратися з однолітками. Дії, які раніше приносили позитивні емоції, тепер не викликають радості. Дитина може гірше вчитися, в неї пропадає апетит, погіршується сон, можливі випадки нетримання сечі вночі. Дитина не хоче йти до садка чи школи, звідти вона приходить з поганим настроєм, слідами побиття, подряпинами, синцями чи у брудному одязі.

Дорослі завжди на стороні дитини та разом з нею. Навіть якщо вона не права (це не про ситуацію булінгу, а загалом), ви з нею. Дитина має відчувати міцну підтримку та опору. Це зовсім не тотожне ідеалізації дитини та порушенню заборон. Батьки можуть чудово пам’ятати про правила, карати за їхнє недотримання, але разом з тим підтримувати дитину та бути люблячими дорослими.

Вірити дитині та підтримувати її. Дуже часто вони бояться розповідати про щось, тому що переконані, що їм не повірять або ще й будуть сварити через ситуацію. Поясніть дитини, що це не її вина, що таке трапляється, але ви хочете допомогти та захистити. Для цього слід розповісти, що відбувається.

Дуже обережно розпитувати. Дитині може бути дуже неприємно розповідати про ситуацію. Варто проявити велике терпіння та делікатність. Іноді ви будете питати про те саме різними способами. Поясніть, що немає нічого злого в тому, щоб поділитися своїми тривогами. Якщо людину щось турбує, вона має про це говорити та просити допомоги. Це нормально і дорослі так роблять теж.

З’ясуйте, що б хотіла дитина зараз. Можливо, вона попросить про щось конкретне. Можливо, їй потрібен відпочинок вдома на декілька днів. Щоб розібратися в причинах, варто звернутися за допомогою до дитячого психолога.

Що робити? Частина про дорослих

В цій частині ще більш чіткі та конкретні дії. Потрібен діалог дорослих. Перш за все потрібно пам’ятати, зо булінг завжди потребує втручання дорослих. Діти самі не розберуться, це не вікове і самостійно не мине. Тому ми звертаємося за допомогою до педагогів, адже це сфера їхньої відповідальності. Якщо ж вони розводять руками та говорять, що нічого не можна вдіяти, варто спробувати спокійно поговорити з іншими батьками. Варто мати холодну спокійну голову та говорити мовою фактів. Іноді на цьому етапі все може завершитися та батьки допомагають дітям вийти з ситуації. Важливим є те, що така робота має проводитися з обох (точніше, з трьох) сторін. Якщо ж батьки чи інші сторони (педагоги, завідувачі, директори) усіляко заперечують такі події та намагаються зробити винною дитину, яку булять, вихід лише один – написання заяв. Проміжним кроком ще може бути фіксація побоїв у медичній установі.

Заяви на ім’я директора, у відділ освіти, відділ захисту дітей та поліцію. Отримати номер реєстрації заяв та повідомити про цей факт усіх учасників процесу. Цей факт іноді творить дива, люди не очікують реальних активних дій. Після цього поведінка учасників процесу може різко змінюватися – вони стають більш уважні, розуміючі та чуючі. Діалог починає налагоджуватися.

Ситуація потребує обов’язкової подальшої підтримки та уваги. Її учасники мають розуміти, що нічого не забулося та не минуло і у випадку повторення подій, протидія знову буде. Сильних перестають булити. В ідеальному варіанті цей процес зникне, а не перекинеться на когось слабшого.

Корисна facebook-спільнота – Батьки SOS

https://www.facebook.com/groups/1447547535497898/

Підписатися на Зростаємо природно

https://www.facebook.com/zrostayemo.pryrodno/

https://www.instagram.com/zrostayemo.pryrodno/

Фото у статті використані з canva.com