Блог,  Материнство

Змотані мамині нерви: дещо про емоційне вигорання

Знаєте чому іноді я найбільше тішуся? Коли Смурф засинає. Ні, я не погана мама, якій надоїла дитина та догляд за нею, але коли в малого чергові кризи розвитку, зуби, істерики на «не можна» – одним словом, вже не знаю які за рахунком, магнітні бурі, я втомлююся. Ось так просто і буденно. Тому, коли чудо засинає, я маю хоч півгодини, в які належу сама собі. Можна просто сісти, просто попити чаю, просто насолодитися тишею та нерухомістю. В такі моменти я відчуваю себе, своє тіло, перебираю думки, емоції – роблю звичні щоденні речі, над якими мало хто задумується, бо вони відбуваються мимоволі, але для молодої мами, це іноді як подарунок та раптова радість.
Мамина втома – це абсолютно нормально. Чуєте? НОР-МАЛЬ-НО. Я отак спеціально пишу великими літерами, бо в нас часто люблять стверджувати зворотне. Мама – це щохвилини, 25 годин на добу (в якій 24 години), уві сні та наяву, біля дитини чи за декілька кілометрів від неї. Мені колись говорили за одну справу, що це підводний човен, з якого не втечеш. Нічого подібного. Від всього можна відмахнутися, закрити очі та зробити вигляд, що це не про тебе, крім одного – бути мамою. Можна згадати про відмови від дітей, але це вже крайність, а я традиційно пишу про щось середнє, таке, в якому себе впізнає майже кожна мама.
Коли людину дістає робота, вона може її змінити (якщо все зовсім зле), трохи похалявити чи взяти лікарняний (в легших випадках). А мама кожен день є мамою. Заспокоює істерики, вдягає/переодягає/роздягає (я хочу в теплі краї, де немає комбінезонів та взуття), годує (іноді навіть груди дати – це ще той квест), пильнує малого дослідника та його експерименти і знову заспокоює, бо вже дехто встиг палець прищемити. І ось така карусель кожного дня. Зранку до вечора. Знайомо, правда? Чесно кажучи, я не вірю в мам, які час від часу не втомлюються такими бути, якщо хтось таке стверджує, ну… кажіть на здоров’я, мені не шкода.
Кажуть, що запасу міцності мами вистачає десь на півроку, а потім кремінь міцних нервів та витримки починає кришитися. Тут певно теж є свої нюанси та індивідуальні особливості (куди ж без них!), але мені було тяжко в 4-5 місяців, коли Смурф вчився сідати, йому то не виходило і він дуже нервувався, і ось зараз, десь від 8,5 місяців з поперемінним успіхом. Не скажу, що тут 100% мова про емоційне вигорання (коли справа, якою займаєшся, перестає приносити задоволення), але те, що втомлена та хочеться кудись вийти на декілька годин – це точно.
Десь колись, в далекому та якомусь неосяжному майбутньому, Смурфу буде декілька років і його можна буде залишити на вихідні в бабусь-дідусів та побути самому цілих пару днів. Поки що я пишу ці рядки і в них не вірю, бо зараз це ніби інша реальність, куди мені зась і навіть мріяти про таке не виходить.  А зараз з радістю чекаю вечора, коли хлопчикове «А де-де» закінчується приходом бабусі, дідуся, а потім татка; і з певним острахом розумію, що ще тиждень-другий і швидка допомога закінчиться і ми будемо удвох цілими днями. Мої переживання зовсім не стосуються сфери домашнього побуту, бо з тим собі раду якось дам, є ж купа відлагоджених механізмів та лайфхаків та й взагалі то все не так страшно, як здається в перші місяці материнства, а от мої нерви та їхня стабільність викликають певні сумніви, бо кризи, зуби та метеочутливість – регулярні гості в нашому житті, тоді злегка зносить дах всім навколо (просто не всі признаються, досвід двох синів дається взнаки 🙂 ).
Що мене рятує та тримає в умовних межах адекватності?
Коли в Смурфа починаються крики про «хочу спати, але не буду» і він добирається до верхній нот, я його більш-менш заспокоюю та віддаю таткові. Вони собі спільну мову знайдуть завжди, а я на кухні випиваю горнятко звичайної води. Це взагалі корисно та здорово, а в конкретному випадку стримує мене від перетворення у вогнедихаючого дракона, який шипить та плюється плазмою агресивності. 5 хвилин у відносній тиші та спокої дозволяють набратися сил та дзену для нового вкладання хлопчика, а потім і себе.
Був колись мудрий дядько Маслоу, який придумав піраміду потреб, де першим рівнем стояло задоволення фізіологічних потреб – їжа, сон, секс. Ми на парах любили його критикувати та наводити приклади зі свого ж студентського життя, коли ці схеми не працюють. Ха-ха-ха. Мені здається, що ще вагітній жінці треба постійно говорити, що вона має їсти, пити та нормально спати, може до народження дитини це закріпиться настільки, що молода мама про це пам’ятатиме. Якщо день в нас тяжкий, я відсипаюся разом з малим, а домашню роботу легше з ним зробити або перенести. Ніхто не говорить про жертвування інтересами дитини, це завжди на першому місці, але після того завжди має стояти власні базові потреби, бо інакше спокій та врівноваженість мами швидесенько згасають. Класно, коли мамі з цим допомагають (наприклад, побавити дитину 10 хвилин, поки мама поїсть), звідси випливає ще один важливий пункт: мама має ГОВОРИТИ про свої потреби. Не скандалити та істерити, не тихенько бубніти так, що ніхто не звертає увагу, а спокійно та впевнено заявляти. Часто чоловік не здогадуються про такі базові та елементарні речі, бо ж всі якось ростили дітей, і їм дійсно не зрозуміти, що ж не так (я вже точно знаю і бачу, щоб розказувала на курсах підготовки молодих татів), а коли жінка починає розповідати про труднощі, в них наступає просвітління, що таке, виявляється, буває.
В мами має бути СВІЙ час. В перші місяці це може бути півгодини на день, але вони мають бути. Колись я радісно вскакувала з ліжка о 6 ранку, бо точно мала годину-півтори, щоб піти в душ, поїсти і, о щастя, попити гарячого чаю, читаючи книжку. Зараз Смурф вкладається спати доволі рано і такий час наступає ввечері. Останні тижні не наступає і я знову випала з життя. В цей персональний час мама тішить себе чимось приємним і не забуває про помити голову, зробити маску для обличчя чи манікюр. Фантастика? Ні, це ті дрібниці, які нагадують їй, що вона молода красива жінка. Ми ж це все робили регулярно до народження дитина і не треба зараз перетворювати такі речі в розкіш.
Приємні заняття, які приносять задоволення. Я люблю читати, колись могла годинами сидіти над цікавою книжкою і зараз мрію, щоб цього приємного часу було більше. Обожнюю шити щось з фетру, певні особливості нашого графіку ніяк не дадуть це перетворити в щось більше, але для Смурфа завжди щось роблю і це чудово мене заспокоює. Іноді, особливо в денний сон, в задоволення просто посидіти тихо, нерухомо та попити чаю. Ну, ви зрозуміли суть.
Для мами надважливо кудись ходити та щось робити за межами кола «домашній побут-виховання дитини». Це одна з причин, чому люблю слінгоздибанки або так легко придумую, куди б це поїхати у цікавих справах. Так день минає приємніше, легше та швидше. Бути мамою – це не сидіти в чотирьох стінах до садочка/школи, а вести активне життя, яке приносить позитивні емоції та радість. Мене, яка до дев’ятого місяця ще працювала над різними справами і легко відбула 4 повних дні дитячої виставки, від сидіння вдома перший місяць просто підкидало. Потім злегка відпустило, а там тепло і годуй де хочеш, а потім фаст-слінг і тихе щастя.
Мабуть, якби я ще подумала годинку-другу спокійно, то тут було б значно більше мудрого та напівпрофесійного тексту з корисним порадами та власним досвідом, але оцей список може продовжити кожна мама, знаючи, що для неї насправді важливо. Оце все – основа, яка, надіюся, трішки дозволить задуматися мамі та скерує її у правильне русло до спокою та відпочинку. Головне – шукати та пробувати, а там все обов’язково вдасться.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *